Главная страница
Навигация по странице:

  • 20. Урок формування умінь і навичок (закріплення)

  • 22. Урок аналізу контрольної роботи

  • 23. Урок узагальнення і систематизації вивченого

  • 24. Урок повторення теми, розділу

  • 25. Удосконалення уроку мови в світлі вимог реформи.

  • Найголовніша його особливість

  • Особливістю сучасного уроку

  • Для сучасного уроку мови

  • 26. Методи й прийоми вивчення фонетики й орфоепії

  • 27.Значення й завдання вивчення лексики й фразеології

  • 28 Методи

  • Методи і прийоми навчання лексики і фразеології Методи

  • 29. Зміст і значення вивчення розділів «Будова слова» і «Словотвір» у школі

  • Словотвір

  • 30. Методи й прийоми вивчення розділу «Будова слова й орфографія»

  • 31. методи й прийоми вивчення теми «Словотвір».

  • Методи і прийоми навчання будови слова і словотвору

  • 32. Методика вивчення загальних питань про частини мови.

  • 33. Методи і прийоми вивчення словозміни частин мови.

  • 34. Методика вивчення словотвору частин мови

  • 19-36 методика укр.яз. вера. 19-36 методика укр.яз. 19. Структура і методика уроку вивченя нового матеріалу


    Скачать 426.2 Kb.
    Название19. Структура і методика уроку вивченя нового матеріалу
    Анкор19-36 методика укр.яз. вера.docx
    Дата26.09.2019
    Размер426.2 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файла19-36 методика укр.яз. вера.docx
    ТипУрок
    #12938
    страница1 из 2

    Подборка по базе: Орг структура Кудеверь.docx, Денежный оборот его содержание, структура и особенности организа, Денежный оборот его содержание, структура и особенности организа, производство полуфабрикатов из мяса _ презентация к уроку Технол, Производственная структура предприятия.docx, Популяция структура и свойства.pptx, финансовый рынок и его структура.doc
      1   2

    19. Структура і методика уроку вивченя нового матеріалу.

    Тип уроку визначає лише його головну спрямованість. Істотне значення для навчання мови має структура уроку. Під поняттям "структура уроку" розуміють, з яких елементів (етапів) він складається, в якій послідовності ці елементи розташовані і як пов'язані між собою. Взаємодія етапів уроку об'єктивна. Однак навчання буде ефективним лише тоді, коли вчитель правильно продумав тип уроку й реалізував їх. Майстерність учителя й виражається в тому, щоб знайти оптимальні варіанти взаємодії елементів уроку.

    Так,урок вивчення нового матеріалу має таку структуру:

    Організаційний момент (1 хв)

    1. Перевірка домашнього завдання (як засвоєний матеріал, якість виконання вправ).
    2. Підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу (актуалізація опорних знань, умінь і навичок).
    3. Повідомлення теми і мети уроку.
    4. Пояснення вчителем нового матеріалу.
    5. Вправи на закріплення одержаних знань.
    6. Підсумки уроку (що вивчили на уроці).
    7. Завдання додому та інструктаж про виконання.

    20. Урок формування умінь і навичок (закріплення):
    Організаційний момент (1 хв)

    1. Повідомлення мети майбутньої роботи, усвідомлення її учнями.
    2.Відтворення теоретичних відомостей, застосування яких буде потрібним на уроці.
    3. Виконання учнями вправ.
    4. Перевірка якості самостійної роботи учнів.
    5. Завдання додому (для роботи над подальшим закріпленням знань, формуванням умінь і навичок).
    6. Підведення підсумків уроку.

    21. Урок перевірки й обліку набутих знань, умінь, навичок:
    Організаційний момент (1 хв)

    1. Повідомлення перевірки та способів її проведення. (3 хв)
    2. Перевірна робота (усна фронтальна, або письмова) (33 хв)
    3. Підведення підсумків уроку (відповіді вчителя на запитання учнів) (5 хв.)
    4. Завдання додому. (3 хв)

    22. Урок аналізу контрольної роботи:
    Організаційний момент (1 хв)

    1. Ознайомлення учнів з метою уроку, повідомлення наслідків перевірки знань, умінь, навичок (6 хв)
    2. Закріплення знань на основі повторення теорії і формування умінь і навичок шляхом виправлення помилок, а також виконання системи тренувальних вправ (30 хв).
    3. Підведення підсумків роботи. (4 хв)
    4. Завдання додому. (4 хв)

    23. Урок узагальнення і систематизації вивченого:
    Організаційний момент (1 хв)

    1. Перевірка домашнього завдання. (7-9 хв)
    2. Повідомлення мети уроку і розумового завдання (2-3 хв)
    3. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого.
    4. Робота над висновком.
    5. Вправи на застосування узагальнюючих визначень і правил.
    6. Оголошення вчителем оцінок.
    7. Завдання додому (з інструктажем). (4 хв)
    8. Підсумки уроку. (4 хв)

    24. Урок повторення теми, розділу:
    1. Ознайомлення учнів із завданням уроку.
    2. Повторення вузлових питань розділу (зв'язні відповіді учнів).
    3. Усні й письмові вправи на матеріалі повторення.
    4. Підсумки проведеної роботи.
    5. Виставлення оцінок.
    6. Завдання додому.

    25. Удосконалення уроку мови в світлі вимог реформи.

    Урок є основною формою навчально-виховного процесу одного і того колективу учнів за певною програмою. Сучасний урок мови — це насамперед урок, на якому вчитель уміло використовує всі можливості учня, весь його творчий потенціал з метою активного розумового розвитку, глибокого й усвідомленого засвоєння лінгвістичних знань, формування комунікативної компетентності та морально-вольових якостей, відтак — виховання мовної особистості.

    Удосконалення й реформування мовної освіти вимагає зміни в структурі й організації уроку. Кожний новий етап у розвитку освіти впливає на зміни в технології уроку. Сучасний урок мови є відображенням того, як поєднання традиційності та новацій у дидактиці, лінгводидактиці впливають на його зміст, цілі, структуру й організацію. Сучасний урок української мови — поліфункціональне, багатоаспектне явище в навчально-виховному процесі. Він характеризується низкою особливостей.

    Найголовніша його особливість — виховання мовної особистості, національно свідомого громадянина. На уроці реалізуються комунікативно-діяльнісний, українознавчий, функціонально-стилістичний та інші аспекти навчання мови. Саме він забезпечує комплексний підхід до навчання і виховання, реалізацію найголовніших цілей — дидактично-розвивальної та виховної. На уроці розкривається краса й багатство української мови та створюються умови для їх засвоєння учнями і користування у своїй комунікативній діяльності.

    Сучасний урок активно впливає на розвиток пізнавальних і творчих здібностей особистості. Він дозволяє реалізовувати ідеї когнітивної1 та комунікативної методик,2 перевести їх у практичну площину.

    Ще однією особливістю сучасного уроку є його мовленнєва спрямованість. Робота з розвитку зв'язного мовлення кінцевою метою має мовленнєву готовність учнів, сформованість їхньої комунікативної компетенції.

    Перед уроками української мови стоїть завдання виховувати естетичне ставлення до самої мови як феномену людства й витвору народу. Для естетичного виховання важливим є мовний матеріал, що використовується вчителями на уроках. Він має мати естетичну вартість і активно впливати на виховання в учнів відчуття прекрасного, приносити естетичне задоволення й викликати позитивні емоції.

    Мовний матеріал повинен бути репрезентований взірцевими текстами. Сприйняття текстів-взірців — обов'язкова умова сучасного уроку. Щоб навчитися створювати власні висловлювання, учень повинен навчитися сприймати й аналізувати тексти різних стилів, типів і жанрів. Саме на уроці виховується кваліфікований слухач і читач. Тому слід пам'ятати, що найкращий текст не розв'яже завдань естетичного і етичного виховання учнів, якщо не буде повноцінного, грамотного його сприйняття.

    Аналіз текстів на уроках української мови потребує уваги до лексичного багатства, питомої української лексики, значна частина якої була незаслужено вилучена із словникового складу.

    Особливістю сучасного уроку залишається співвідношення теорії і практики в навчальній діяльності учнів. Пріоритетною є мовленнєва змістова лінія, що передбачає вироблення та вдосконалення умінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності. Мовна теорія залишається основою формування означених умінь і навичок.

    Особливістю сучасного уроку є реалізація внутрішньо- і міжпредметних зв'язків, що передбачено і чинними програмами і проектом нових програм з української мови.

    Дотримуючись внутрішньо-предметних зв'язків на уроках української мови, учитель організовує наскрізне повторення вивченого, реалізує функціонально-стилістичний та комунікативно-діяльнісний підходи до навчання мови. А головне — уникає формалізму та екстенсивності в навчальному процесі. Не менш важливим є дотримання міжпредметних зв'язків, що здійснюється на багатьох уроках української мови, зокрема вступних та уроках розвитку зв'язного мовлення. Реалізація цих зв'язків впливає на осмислення учнями функцій української мови, насамперед комунікативної, пізнавальної (когнітивної), морально-етичної, естетичної, розвивальної, особистісно визначальної та ін.

    Для сучасного уроку мови характерними є узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок. Актуальною в цьому аспекті є систематизація мовленнєвознавчих понять, що лежать в основі формування мовленнєвої компетенції учнівШкільні програми передбачають обов'язкове засвоєння мовленнєвознавчих понять і термінів, що значно полегшує формування комунікативних умінь і навичок.

    На сучасному уроці мови необхідно постійно актуалізувати, розширювати й систематизувати знання, уміння і навички, що забезпечують формування всіх різновидів комунікативної компетенції — мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної (стратегічної).

    Традиційна особливість уроку мови — єдність змісту і форми — потребує сучасного осмислення. Структура уроку, як відомо, визначається його змістом. Це діалектичний підхід до розуміння єдності змісту і форми уроку. Однак сучасна методика, спираючись на педагогічні новації, що охопили навчальний процес, констатує варіантність форм проведення уроку певного змісту.

    Варіантність ніяк не порушує закону діалектики, бо, як відомо, той самий зміст можна розкривати різними способами. Отже, допускається своєрідна "гнучка" форма вроведення уроку, що породило в практиці вчителів нестандартні (нетрадиційні) уроки або їх фрагменти.

    Як бачимо, сучасний урок має низку особливостей, урахування яких необхідне в підготовці і проведенні уроків різних типів і на різних етапах навчання української мови. Якість та ефективність уроку залежать від багатьох чинників і насамперед від іого змісту і правильної організації.

    Тому сучасний урок слід розглядати як складну організаційно-педагогічну систему, що включає взаємопов'язані і взаємозумовлені компоненти, у центрі якої иаходяться суб'єкти навчально-виховного процесу — учитель і учні.
    26. Методи й прийоми вивчення фонетики й орфоепії

    Методи

    •Слово вчителя (розповідь, пояснення)

    •Бесіди (евристичної бесіди);

    •Спостереження, аналізу мовних явищ (з лементами проблемного програмованого навчання, алгоритмізації);

    •Роботи з підручником;

    •Вправ
    Прийоми

    •Спостереження над звуковим складом мови;

    •розрізнення звуків і букв, графічного зображення слова і його звукового складу;

    •виявлення структури складу і ритміки слова;

    •зіставлення звукової системи мови (голосних і приголосних звуків);

    •диференціювання звуків мови;

    •спостереження за різницею в артикуляції звуків мови, звуковим складом слів та їх вимовою;

    •тренування у вимови звуків, слів

    •розрізнення наголошених ненаголошених складів;

    •розрізнення буквених і небуквених орфограм, пунктограм

    •виразне читання текстів;

    •спостереження над інтонаційним оформленням текстів;

    •фонетичний розбір;

    •редагування слів, речень, текстів

    Завдання вивчення фонетики: вироблення вмінь і навичок правильно артикулювати звуки; розвиток мовного слуху учнів, мовної та слухової пам’яті; чітке розмежування звуків і літер; установлення відповідності чи невідповідності між вимовою і написанням. Формування орфоепічних навичок, удосконалення дикції й розвиток умінь володіти голосом (змінювати його за висотою, силою, темпом, тембром). Зіставлення діалектної й літературної вимови. Подолання фонетичних діалектизмів. Помилки інтерферуючого характеру та шляхи їх попередження і виправлення.

    Методи і прийоми вивчення фонетики й орфоепії: спостереження над звуковим складом слів, фонетичний розбір, визначення наголосу в словах, списування з фонетичним завданням, правильна літературна вимова звуків і звукосполучень, виразне читання текстів, з’ясування співвідношень між написанням і вимовою в словах та ін. Особливості вивчення фонетики й орфоепії української мови в школах з російською (національною) мовою навчання.
    27.Значення й завдання вивчення лексики й фразеології

    значення

    • Стимулює постійне збагачення словникового запасу;

    • сприяє формуванню культури мовлення;

    • є передумовою засвоєння мовних і мовленнєвознавчих понять, зокрема граматичних, стилістичних;

    • сприяти розумінню і влучному використанню фразеологізмів (влучних виразів, для емоційності та образності мовлення)

    завдання

    • З’ясувати основи методики лексикології і фразеології;

    • засвоїти зміст шкіль-ного курсу лексикології і фразеології;

    • виділити труднощі у засвоєнні лексичних понять, визначити шляхи їх подолання;

    • визначити місце словникової та лексич-ної роботи в системі занять з мови;

    • опанувати методику роботи зі словником

    Робота над лексикою в школі проводиться в двох аспектах. З одного боку, відповідно до шкільної програми подаються наукові відомості з лексикології. Учні знайомляться із словом та його значенням, з багатозначністю слів, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами. Вони також одержують поняття про склад української лексики з погляду її походження і розвитку (запозичені слова, застарілі слова, неологізми), про використання слова в різних сферах застосування мови (загальновживані слова, діалектизми, професіоналізми).

    З другого боку, на основі певного кола наукових знань з лексикології здійснюється систематична і цілеспрямована робота над збагаченням словника учнів і виробленням навичок свідомого, вмілого користування словом.. Від багатства активного словника залежать змістовність, яскравість і виразність усного і писемного мовлення.

    Праця над лексикою в школі має, отже, велике і загальноосвітнє, і практичне значення.
    Збагачуються знання учнів з мови внаслідок вивчення слова та усвідомлення існуючих зв'язків між лексикою й іншими рівнями мови (фонетикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою). Учні знайомляться із сферою вживання слів, з джерелами їх походження, і це формує матеріалістичний погляд на мову.

    Зв'язок лексики із словотвором і граматикою дозволяє розглядати слово в єдності змісту і форми, тобто семантики і граматичних ознак, що в свою чергу дає можливість учням під час вивчення морфології і синтаксису чітко розмежовувати лексико-граматичні значення, властиві частинам мови, і лексичне значення кожного слова в межах однієї частини мови і одного речення.

    Розділ "Фразеологія" за програмою для 12-річної школи передбачено для вивчення в 5 класі. Це пояснюється тим, що фразеологія, як і лексика, побудована на системності. Системні відношення простежуються між словами і фразеологізмами, а тому знання таких відношень допоможе учням розмежовувати фразеологізми в межах синонімічних рядів, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню культури мовлення учнів. Обгрунтування введення розділу "Фразеологія" у навчальну програму 5 класу підтверджується ще й тим, що мета, зміст, методи та засоби формування в учнів лексикологічних і фразеологічних умінь і навичок підпорядковано спільній меті - удосконаленню комунікативних умінь і навичок у процесі активної мовленнєвої діяльності. Тому й наукові засади двох розділів мають спільний характер (основні психологічні чинники, лінгвістичні відомості, методичні основи (лінгводидактичні методи, прийоми навчання).

    .
    28 Методика вивчення лексики й фразеології в школі.

    Вивчення лексики ґрунтується на таких принципах: 1) позамовний, 2) лексико-граматичний, 3) семантичний і 4) діахронічний. Кожний з цих принципів забезпечує багатогранну роботу над словом як на уроках української мови, так і на уроках інших предметів.

    Позамовний, або екстралінгвістичний, принцип вивчення лексики вимагає зіставлення слів з тими реаліями, які вони називають. На цьому принципі ґрунтується визначення лексичних понять, види наочності.

    Під час вивчення фразеології широко спираються на такі провідні загально дидактичні принципи: науковості, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, зв’язку теорії з практикою, наочності, свідомості, доступності.

    Одночасно доцільно використовувати й методичні принципи, що зумовлено особливостями лексичних і фразеологічних явищ. Вони ґрунтуються на зіставленні слова і реалії, позначеної даним словом, - лексичного й граматичного значень слова, одиниць лексичної парадигми одна з одною, слів і фразеологізмів за сферами їх вживання, історії слова чи фразеології з історією.

    Застосовування методу спостережень і аналізу мовних явищ сприяє активізації пізнавальної діяльності кожного учня при сприйманні та осмисленні нового теоретичного матеріалу. 

    Метод зв’язного викладу матеріалу доцільно використовувати тільки під час ознайомлення з поняттям "фразеологічна одиниця” та її основними диференційними ознаками, з структурно-граматичними типами та стилістичними можливостями стійких словосполучень.

    Одним із найважливіших методів перетворення набутих знань у відповідні уміння й навички, є метод вправ.

    Методи і прийоми навчання лексики і фразеології

    Методи

    • Слово вчителя (розповідь, пояснення)

    • бесіди (евристичної бесіди);

    • спостереження, аналіз мовних явищ (з лементами проблемного програмованого навчання, алгоритмізації);

    • робота з підручником;

    • вправи

    • проблемне навчання




    прийоми

    • Лінгвістичний, лексичний, лексико-стилістичний, риторичний аналіз тексту;

    • семантизація мовних одиниць;

    • пояснення значення слів (нових слів);

    • конкретизація абстрактних понять;

    • урахування тематичного кола слів;

    • диференціація лексичних явищ;

    • конструювання власних висловлювань;

    • словникова робота


    Словотвір»_у_школі'>29. Зміст і значення вивчення розділів «Будова слова» і «Словотвір» у школі

    Будова слова - традиційний розділ шкільної програми, в якому розглядаються значущі частини слова, відношення між спорідненими словами. Словотвір як учення про способи творення нових слів уведено до програми порівняно недавно, і тому зміст його ще достатньо не стабілізувався.

    Словотвір як окрема дисципліна пройшов декілька етапів становлення. Спочатку його розглядали як набір комбінацій морфем і включали до складу морфології. Потім цю теорію заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності, визначенні "похідної основи”, звернено увагу на створення структури і семантики кожного слова.

    Зміст:

    • Будова слова;

    • основа і закінчення;

    • спільнокореневі слова і форми слів;

    • значущі частини слова, їх роль у словотворенні і формотворенні;

    • складні слова;

    • чергування звуків в основі слова;

    • творення слів;

    • морфемний і словотвірний словники

    значення:

    Сприяє

    • успішному засвоєнню частин мови і їх форм, орфографії;

    • усвідомленню творення морфологічних форм;

    • усвідомленню принципів виділення морфем;

    • формуванню вмінь аналізувати морфемну структуру слів

    У шкільній практиці "Будова слова” відповідно вивчається в 5 класі, а "Словотвір” у 6 класі разом із вивченням орфографії. Під час опрацювання розділів завдання вчителя полягає в тому, щоб:
    □ сформувати в учнів стійкі вміння розрізняти форми слова й спільнокореневі слова;
    забезпечити знання особливостей, у тому числі й стилістичних, значущих частин слова;
    □ навчити учнів здійснювати морфемний (за будовою) і словотвірний аналіз слова;
    □ виробити навички користування морфемним і словотвірним словниками;
    □    активізувати морфемний канал сприйняття слів учнями;
    □    осмислити способи і засоби творення слів.

    Уміння виділяти в слові його складові частини - основу і закінчення, корінь, префікси і суфікси є головною передумовою для успішного вивчення частин мови та їх форм, зв’язків між словами, стилістичних функцій морфологічних засобів. Без засвоєння будови слова неможливе свідоме сприйняття семантики багатьох слів, а отже, й поповнення лексичного запасу цілими рядами споріднених (спільнокореневих) лексем.

    Розуміння структури слова - необхідна умова й засвоєння орфографії, передусім тих правил, що базуються на морфологічному принципі.

    Не менш важливе і розуміння способів творення слів, тому цей розділ має й значний світоглядний потенціал - самою суттю лінгвістичного матеріалу утверджується погляд на мову як на історично змінне явище, на систему, що постійно вдосконалюється й розвивається.

    Розуміння взаємодії морфем у структурі слова і способів творення слів дозволить повніше і ґрунтовніше сприйняти творення морфологічних форм. Засвоєння відомостей про будову слова пов’язане з поняттями: основа і закінчення, корінь, префікс, суфікс, сполучні голосні звуки.

    З’ясовуючи поняття словозміни і словотворення, вчитель повинен довести до свідомості учнів, що словозміна - це відмінювання слів за відмінками, родами, особами, числами. Словотворення - це різні способи творення нових слів. Якщо під час відмінювання утворюються нові форми того самого слова й лексичне значення при цьому залишається незмінним, то при словотворенні з’являється нове однокореневе споріднене слово, але з іншим лексичним значенням
    30. Методи й прийоми вивчення розділу «Будова слова й орфографія»

    Учитель зможе допомогти учням долати труднощі під час усвідомлення будови слова і словотворення, якщо спиратиметься на загальнодидактичні, власне методичні, а також на специфічні принципи вивчення будови слова і словотворення, зокрема: 1) диференціювання понять "словозміна” і "словотворення”; 2) встановлення зв’язків між словотворенням і фонетикою; 3) поглиблення знань про лексичне й граматичне значення під час вивчення будови слова і словотворення; 4) зіставлення словотвірного розбору з морфемним; 5) використання знань про будову слова і словотворення для вдосконалення орфографічних навичок.

    Уточнюючи поняття про закінчення як морфему, треба показати учням, що зміна слів зумовлюється об’єднанням їх у словосполучення і речення. Під час словозміни утворюються різні форми одного й того самого слова. Закінчення - це засіб зв’язку одного, слова з іншим у словосполученні або реченні. Традиційно складним для засвоєння учнями є морфемний аналіз слова, що в більшості випадків виявляє формальне ставлення ^ чпіг до слова. оперуючи морфемами, вони часто й не підозрюють про їх смислове наповнення і не враховують цієї особливості значущих частин при написанні слова, розборі за будовою, з’ясуванні граматичних ознак.

    Під час виконання розбору слова за будовою головною вимогою є розуміння значення аналізованого слова. Це важливо для правильного визначення характеру основи, а також семантики морфем.

    Відповідно до змісту виучуваного матеріалу вправи поділяються на: Морфемні вправи, що розвивають в учнів уміння визначати структуру слова. Передусім це такі вправи:
    ■   знайдіть (випишіть, підкресліть) слова, що мають префікси, суфікси (або певну структуру);
    ■    позначте графічно частини слова;
    ■    доберіть слова з певними суфіксами тощо (або з певною структурою);
    ■   виконайте графічний диктант (запис схеми, а не слова);
    ■ згрупуйте слова за наявністю в них різних префіксів (суфіксів, закінчень тощо);
    ■    розберіть слова за будовою;
    ■    визначте, у якому зі слів префікс (суфікс тощо) не виділяється.
    31. методи й прийоми вивчення теми «Словотвір».

    Під час вивчення словотвору учні знайомляться з основними способами творення слів. Опанування словотвору стає ґрунтом для засвоєння правопису слів, тому в зв’язку з темами із словотвору подаються орфографічні правила написання складних слів, чергування приголосних при словотворенні тощо. Важливо розвивати здібності учнів, визначати значення твірного слова шляхом осмислення його структури, розуміти морфемні значення, доречно використовувати різні типи морфем при формо- й словотворенні в процесі мовленнєвої діяльності.

    Словотвірні вправи, що розвивають у школярів уміння встановлювати структурно-семантичні, зв’язки й визначати спосіб творення слова, наприклад:
    ■  визначте від якого слова й за допомогою яких засобів утворене певне слово;
    ■  складіть ланцюжок спільнокореневих слів (у порядку їх творення);
    ■  визначте спосіб творення слова;
    ■  доберіть спільнокореневі слова до запропонованого слова.

    Методи і прийоми навчання будови слова і словотвору

    Методи

    • слово вчителя (розповідь, пояснення)

    • бесіда (евристична бесіда);

    • спостереження, аналіз мовних явищ (з лементами проблемного програмованого навчання, алгоритмізації);

    • робота з підручником;

    • вправи

    Прийоми

    • спостереження над структурою, семантикою і функціонуванням значущих частин слова;

    • добір та зіставлення спільнокореневих слів;

    • виділення морфем у структурі слова;

    • з’ясування семантики слова;

    • утворення слів за допомогою різних афіксів;

    • морфемний та словотвірний розбір;

    • робота зі словниками


    32. Методика вивчення загальних питань про частини мови.

    Вивчення частин мови спрямовано на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозміни й словотворення в українській мові, про синтаксичну функцію слів у мовленні. Усвідомлюючи особливості словозміни і словотворення, учні під час вивчення частин мови більш глибоко оволодівають нормами української літературної мови, зокрема нормами вимови, утворення форм слів, побудови словосполучень і речень, ознайомлюються з морфологічними й деякими синтаксичними синонімами.

    Вивчення морфології починається із з'ясування питання про поділ слів на частини мови. Розподіл слів за частинами мови здійснюється за сукупністю ознак - семантичних, морфологічних, синтаксичних. Учням найлегше дається сприйняття семантики слова, тим більше, що саме за цією ознакою здійснюється й поділ частин мови на самостійні (означають назви понять), службові (виражають відношення між поняттями) і вигуки (служать для вияву емоцій)

    Традиційно для класифікації частин мови враховують спільні лексичні ознаки, граматичні категорії, синтаксичні функції та засоби словотвору. У сучасному мовознавстві існують різні погляди щодо кількості частин мови. Це пояснюється тим, що слова не можна чітко розподілити на певні класи, враховуючи всі названі вище ознаки.

    Методика вивчення частин мови ґрунтується на специфічних принципах, що усталилися в сучасній лінгводидактиці. Для опрацювання теоретичних відомостей про частини мови, формування в учнів практичних умінь і навичок, крім відомих методів, доцільно застосовувати специфічні прийоми й принципи.

    Важливим є засвоєння учнями загальних відомостей про морфологію та вироблення умінь і навичок розрізняти частини мови. Вивчаючи тему "Загальна характеристика частин мови", доречно використати узагальнюючі таблиці, схеми-конспекти, завдання пошукового характеру на текстовому матеріалі з опорою на таблиці, схеми.
    33. Методи і прийоми вивчення словозміни частин мови.

    34. Методика вивчення словотвору частин мови



      1   2


    написать администратору сайта