Главная страница
Навигация по странице:

  • Учбова дисципліна ОРТОПЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЯ Тема заняття

  • ІІІ. Виховні цілі заняття

  • Кламерна фіксація протезів

  • + 3 укр. Сивоглаз -Методи фіксації. Протокол засідання Завідуючий кафедрою ортопедичної стоматології


    Скачать 0.94 Mb.
    НазваниеПротокол засідання Завідуючий кафедрою ортопедичної стоматології
    Анкор+ 3 укр. Сивоглаз -Методи фіксації.doc
    Дата17.09.2017
    Размер0.94 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файла+ 3 укр. Сивоглаз -Методи фіксації.doc
    ТипПротокол засідання
    #4361
    страница1 из 6

    Подборка по базе: 2.полный и краткий протоколы.docx
      1   2   3   4   5   6

    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ

    ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

    НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

    «ЗАТВЕРДЖЕНО»

    На методичній нараді

    кафедри ортопедичної стоматології НМУ Протокол засідання № ____ Завідуючий кафедрою ортопедичної стоматології

    Д.м.н., професор _______________ В. П . Неспрядько
    “____”_____________________20 ____р.

    МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ
    ДЛЯ СТУДЕНТІВ ПО ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ



    Учбова дисципліна

    ОРТОПЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЯ


    Тема заняття


    «Методи фіксації часткових знімних протезів»


    Курс

    III курс (VІ семестр)

    Факультет

    Стоматологічний факультет



    Тривалість заняття – 3 години

    Методичну розробку підготував

    асистент кафедри ортопедичної стоматології НМУ

    Сивоглаз І.М.
    Київ-2012

    І. Актуальність теми

    Часткова втрата зубів є найпоширенішим патологічним станом зубо-щелепного апарату. Клініка її різноманітна, оскільки визначається безліччю чинників серед яких головним являються причини і час втрати зубів. Кількість і положення їх в зубному ряді, стан твердих тканин парадонту зубів, що залишилися, вид прикусу. Знання етіології, клініки і патогенезу особливо важливо, оскільки протезування припускає не тільки відновлення дефекту зубного ряду, але і забезпечити гарні функціональні якості протеза, а освоєння клінічних і лабораторних прийомів протезування підвищить рівень клінічного мислення лікаря"

    IL Учбова мета

    Студенти повинні:

    1. Мати уявлення про фактори, що зебезпучують фіксацію, стабілізацію, рівновагу знімних протезів (α-І)

    2. Знати механічні, біомеханічні та фізичні фактори фіксації ЧЗП (α-ІІ)

    3. Знати конструктивні особливості різних типів кламерів та показання до їх застосування (α-ІІ)

    4. Уміти здійснювати планування фіксації ЧЗП (α-ІІІ)

    5. Уміти визначати показання до використання різних типів кламерів в залежності від клінічних умов (α-ІІІ)

    6. Розвивати творчі здібності в процесі вивчення клінічних і лабораторних етапів виготовлення ЧЗП (α-ІV)/


    ІІІ. Виховні цілі заняття

    1. Виховні цілі пов’язані з формуванням професійної значимої підструктури особистості майбутнього фахівця.

    2. Сформувати почуття відповідальності у правильності вибору часткового знімного пластиночного протезу.


    IV.Міждисциплінарна інтеграція

    Предмет

    Знати

    Вміти

    Анатомія

    Анатомо-фізіологічну будову верхньої та нижньої щелепи

    Вміти обстежувати хворого з частковою втратою зубів

    Фізіологія

    Анатомо-фізіологічні зміни в зубо-щелепній системі внаслідок часткової втрати зубів




    Зубопротезна техніка

    Основні допоміжні матеріали для виготовлення часткових знімних протезів






    V. Зміст теми заняття

    Однією з умов, що забезпечує гарні функціональні якості, протеза є його стійкість під час функції.

    1. Фіксація протезу - це стійкість протеза на щелепі під час статики.

    2. Стабілізація протезу - це стійкість протеза, під час функції (мови, сміху), яка залежить від таких чинників, як адгезії в порожнині рота, анатомічної ретенції, величини і форми коронок зубів, що збереглися, а також їх розташування в зубному ряді від межі базису протеза, розташування кламерів в протезі і інших механічних пристосувань, постановки штучних зубів в протезі.

    3. Рівновага – це стійкість протеза під час жування.

    Фактори, що забезпечують фіксацію ЧЗП


      1. Механічні - кламери, замкові кріплення, балкові системи, телескопічні коронки.

      2. Біомеханічні – стоматологічна ретенція (рельєф протезного ложа) – альвеолярні відростки, піднебіння, бугри верхньої щелепи, зуби, що залишилися.

      3. Фізичні – адгезія, прилипання.


    Адгезія

    Відомо, що між двома добре відшліфованими тонкими пластинками зі скла або іншого матеріалу, накладеними один на одного, виникають настільки виражені сили зчеплення, що іноді для їх роз'єднання приходиться докладати значні зусилля.. Чим краще пришліфовані пластинки одна до одної, тим більше зусилля потрібне для того, щоб їх роз'єднати. Ця властивість отримала назву “адгезія” - проявляється і тоді, коли між пластинками знаходиться тонкий шар рідини.

    В ротовій порожнині сили виникають між протезом і слизовою оболонкою. Вони прямопропорційні площі базису і обернено пропорційні товщині шару слини, що розділяє базис і слизову оболонку.

    В додатку до пластинкових протезів це означає, що чим більше площа зіткнення протеза із слизовою оболонкою твердого піднебіння та альвеолярного відростка, тим більша величина цих сил. Адгезія тим більше, чим тонше шар слини, що розділяє базис протеза і слизову оболонку.

    Сила адгезії на верхній щелепі залежить від форми зведення твердого піднебіння. При плоскому піднебінні вона зростає від вертикального тиску і падає при бічному зсуві протеза. При високому піднебінні, навпаки, вертикальний тиск знижує силу адгезії, так як поверхні протеза і слизової оболонки не наближаються один до одної, а ковзають в паралельних площинах. Аналогічні співвідношення виникають між протезом і альвеолярним відростком нижньої щелепи.
    Явище прилипання

    В основі прилипання протеза лежить наступне універсальне фізичне явище. Рідини, потрапляючи на тверде піднебіння, можуть змочувати його, утворюючи на поверхні міцну плівку, або не змочувати його. Змочування буває в тих випадках, коли сили молекулярного зчеплення рідини менше ніж ті, що" є між молекулами рідини і твердого тіла, Якщо сили молекулярного зчеплення в рідині більше сил зчеплення між молекулами твердого тіла і рідини, змочування не відбувається. Зовні цей процес виражається в утворенні увігнутого або опуклого меніска рідини. При змочуванні твердого тіла утворюється увігнутий меніск, а за відсутності - опуклий. Подібне розміщення меніска грає певну роль в розподілі тиску усередині рідини і поза неї, оскільки поверхневий шар рідини знаходиться в напруженому стані, в результаті явища поверхневого натягу. При цьому викривлений поверхневий шар рідини можна порівняти з розтягнутою пружною плівкою, де сили поверхневого натягу направлені до поверхні. При випуклому меніску ці сили направлені всередину, а при ввігнутому - назовні.

    Подібне явище відбувається і на межі слизової оболонки протеза і рідини (слина). Протез і слизова оболонка добре змочуються слиною, завдяки чому і виникає увігнутий меніск, Сила, з якою він намагається впоратись, направлена назовні і діє подібно відсмоктуючому насосу, притискуючи протез до слизової оболонки твердого піднебіння. Ця сила знаходиться в зворотній пропорційній залежності до величини радіусу меніска - чим він менший, тим вона більше виражена, Оскільки радіус меніска в даному випадку невеликий, розвивається значна сила, що притискує протез до слизової оболонки. При збільшенні радіусу меніска ця сила зменшується і прилипаємість стає менш вираженою.

    Слід зауважити, що між адгезією і прилипаємістю великої принципової різниці немає. По суті прилипаємість є однією форм адгезії.
    Анатомічна ретенція

    Анатомічна ретенція утворюється природними анатомічними утвореннями на верхній та нижній щелепі, які формою і положенням можуть обмежувати свободу рухів протеза під час розмови, їжі або мови. Так, добре збережені альвеолярні гребені верхньої і нижньої щелеп, високе зведення твердого піднебіння перешкоджають горизонтальним рухам протеза, що послаблює силу адгезії. Альвеолярні горбки верхньої щелепи заважають ковзанню протезу до переду, В цьому відношенні вони діють в співдружності з переднім відділом піднебінного зведення. На нашу думку, кращі умови для фіксації протезу складаються при помірно-вираженому зведенні твердого піднебіння, що дозволяє виявлятися як силам адгезії, так і дії вузлів опору, що обмежують бічні і передні зсуви протезу.

    Використання прилипання, адгезії і анатомічних особливостей протезного ложа не вирішує всієї проблеми фіксації, хоча б і тому що при малому базисі протеза сили прилипання і адгезії нікчемні, а анатомічні умови можуть бути несприятливими. Однак, останні є великою допомогою в системі кріплення протезу і їх не можна не враховувати. Вирішальну роль при фіксації знімних протезів грають механічні пристосування (фіксатори). Фіксатори поділяють на прямі і непрямі. Прямі фіксатори розташовуються на зубі" і запобігають вертикальному зсуву протезу. До них відносяться кламери всіх систем, атачмени. По місцю розташування фіксатори поділяють на внутрішньокоронкові (інтракоронарні) та позакоронкові (екстракоронарні). До перших належать атачмени (замкові з'єднання), до других - кламери.

    Непрямі фіксатори попереджують обертання (скидання) протезу. Їх роль можуть виконувати безперервні кламери, відростки, накладки і інші.
    Кламерна фіксація протезів
    Класифікація кламерів

    За розташуванням:

    • назубні;

    • назубоясеневі (дентоальвеолярні);

    • ясеневі (пєлоти).

    За функцією:

    - утримуючі;

    - опорно-утримуючі.

    За матеріалом:

    • металеві (литі, гнуті, дротяні);

    • пластмасові;

    • комбіновані.


    Фіксація часткового знімного протезу, як вище було вказано може уявитись чисто технічною задачею, якщо її розглядати тільки з точки зору кріплення протезу та тих пристосувань і матеріалів, які використовуються для цієї мети. Насправді це найскладніша технічно-біологічна проблема, для остаточного вирішення якої необхідні зусилля багатьох дослідників.

    В даний час ортопеди мають в своєму арсеналі різні конструкції кламерів, які дозволяють навіть в важких умовах закріпити протез в порожнині рота, використовуючи в якості опори природні зуби. Але це тільки одна сторона питання. Інша полягає в тому, щоб застосувати таку систему кламерів, яка фіксуючи протез, в той же час не робила б шкідливого впливу на опорні зуби, дозволяючи надовго зберегти решту зубного ряду.

    Одночасно ставитися задача попередження швидкої атрофії альвеолярного відростка, шляхом правильного розподілу зусиль, що падають на протез між опорними зубами і тканинами протезного ложа. З цієї точки зору кріплення часткового знімного протеза являється нам як складна біомеханічна проблема. Щоб досягти доцільної фіксації зубного протеза, необхідно враховувати стійкість опорних зубів і їх кількість. Вільд розрізняє три роди кріплення: крапкове - використовується лише один зуб, лінійне – використовується два зуби, площинне – використовується 3-4 зуби і більше.

    Камерна лінія – умовна лінія, що з’єднує опорні зуби, є віссю навколо якої можливе ротаційне зміщення протеза.

    Найменш сприятливою є точкове кріплення, найбільш бажаним – площинне.


    Кламерні лінії (а – трансферзальна; б – сагітальна; в – діагональна) и системи кріплень знімних протезів (г – крапкове; а,б – лінійне; в,д – площинне).
    Анатомічна форма зубів дає можливість розташовувати на них механічні фіксатори – кламери.

    Кожен зуб має екватор – місце найбільшої товщини коронки, який умовно поділяє коронку на дві зони – опорну (зона вище екватору, включає в т.ч. оклюзійну поверхню) і ретенційну (зона між екватором і краєм ясен).

    Складовими частинами кламерів є:

    1. Плечо (плечі) – у утримуючого кламера розташовується в ретенційній зоні, у опорно-утримуючого може бути або повністю в ретенційній, або в опорній і в ретенційній. Виконує функцію утримання протезу від бічних зміщень та руху в напрямку від протезного ложа (тобто зняття).

    2. Оклюзій на накладка (тільки у опорно-утримуючого кламера – розташовується в опорній зоні. Виконує функцію передачі жувального тиску на опорні зуби, протидіє зануренню протеза в тканини ложа.

    3. Тіло – місце, де з’єднуються частини кламерів.

    4. Відросток – з’єднує кламер з базисом (або каркасом протезу).

    Протези в яких використовуються тільки утримуючі кламери, передають навантаження на альвеолярні відростки і слизову оболонку.

    Застосування опорно-утримуючих кламерів дозволяє перерозподілення навантаження між альвеолярним відростком і опорними зубами.

    Сьогодні існують наступні варіанти фіксації знімного протеза:

    1. Кламерні системи.

    * Фіксація з допомогою утримуючих кламерів.

    * Фіксація з допомогою опорно-утримуючих кламерів.

    2. Безкламерні системи.

    * Фіксація за допомогою замкових кріплень.

    * Фіксація за допомогою балочних систем.

    * Фіксація за допомогою телескопічних систем.

    * Магнітна фіксація. Для досягнення оптимального результату ортопедичного лікування системи кріплення повинні забезпечувати знімною частини протеза наступні функції:

    * Надійну ретенцію - захистити протез від руху по напрямку від опорних тканин.

    * Горизонтальну стійкість - захистити протез від бічних зсувів.

    * Вертикальну опору - передавати жувальний тиск не тільки на слизову оболонку, але і на опорні зуби, призначені для сприйняття жувального тиску. Фіксація з допомогою утримуючих кламерів.

    Утримуючі кламери (гнуті або литі) виконують практично тільки одну функцію - функцію ретенції і призначені для утримання протеза в порожнині рота (таблиця 1). При цьому весь вертикальний жувальний тиск передається на слизову оболонку (мал. 1).

    Утримуючі кламери захищають протез від руху в напрямку від ложа (зняття) і бічних зсувів.

    При тривалому користуванні пластинчатими протезами наступають деструктивні зміни еластичних волокон сполучної тканини, кровоносних судин і нервових елементів слизової оболонки.

    Однією з найбільш істотних причин, що викликають патологічні зміни в яснах, вважають дію надмірних навантажень, нерівномірний розподіл тиску під базисом такого протеза, виникнення зон підвищеного тиску. Зміни в слизовій оболонці позначаються і на стані кісткової тканини.

    Під базисом пластинкових протезів через рік спостерігається зниження висоти альвеолярного краю на 2-3%, через 2 роки - на 7-20%.

    Подібні протези можуть використовуватися в основному як тимчасові. Можливо їх застосування при малому числі зубів, які залишилися з ослабленим пародонтом, оскільки все жувальне навантаження в цьому випадку потрібно перенести на слизову оболонку.

    Фіксація з допомогою опорно-утримуючих клакерів. Опорно-утримуючі кламери (в основному литі, дуже рідко гнуті) є більш досконалими у функціональному відношенні, ніж звичайні утримуючі кламери.

    У конструкції опорно-утримуючих кламерів виділяють кілька назубних частин (мал. 2): а) оклюзійний упор; б) стабілізуюча частина; в) ретенційна частина.



    Рис.2. Назубні частини кламера: оклюзійний упор (а), стабілізуюча частина (б), ретенційна частина (в).

    Опорну функцію виконує оклюзійна накладка, за рахунок якої частина жувального тиску перерозподіляється на опорні зуби. У плечі кламера виділяють стабілізуючу і утримуючу частини.

    Жорстка частина плеча кламера, що охоплює зуб з язичною і вестибулярної сторін і розташована вище межової (экваторної, оглядової) лінії, є стабілізуючою частиною.

    Стабілізуюча частина плеча запобігає бічні зміщення базису протеза. Ретенційну функцію виконує закінчення плеча кламера, розташоване в біля шийковій області нижче межової лінії, якому властиві високі пружнотривкі характеристики.

    При застосуванні опорно-утримуючих кламерів при кінцевих дефектах зубних рядів за рахунок оклюзійної накладки частина жувального тиску можна перенести на опорні зуби (мал. 3).

    При цьому на слизову оболонку вже буде припадати менший тиск, ніж при застосуванні утримуючих кламерів. Тому під базисом бюгельних протезів атрофія кісткової тканини розвиватиметься повільніше, ніж під базисом пластинкових протезів.

    Але при цьому опорні зуби можуть відчувати велике навантаження, тому при застосуванні бюгельних протезів при кінцевих дефектах зубних рядів опорні елементи кламерів повинні охоплювати не менше двох зубів, що обмежують кінцевими дефект. Бюгельні протези показані в тих випадках, коли опорні зуби здатні витримувати додаткове жувальне навантаження.



    Мал.3. Розподіл жувального навантаження при застосуванні опорно-утримуючих кламерів


    Більшість авторів сходяться на думці, що знімні бюгельні протези є оптимальними для лікування хворих з кінцевими дефектами зубного ряду.

    Цей вид протезування дозволяє у відомих межах регулювати розподіл жувального навантаження між опорними структурами протезного ложа.

    Проте знімні протези з фіксацією на опорно-утримуючих кламерах мають наступні недоліки:

    * труднощі надійної фіксації протеза, особливо при односторонньому кінцевому дефекті. У цьому випадку задовільна фіксація досягається шляхом збільшення кількості фіксуючих елементів;

    * з плином часу у опорно-утримуючих кламерах слабшає ретенція, що викликає підвищену амплітуду рухів сідла протеза і призводить до травматичних навантажень на опорні тканини протезного ложа;

    * можливість виникнення карієсу в місці контакту кламера з зубом за поганої гігієни порожнини рота або стирання емалі опорного зуба;

    * незадовільні естетичні результати.

    * недостатня ефективність ретенції для зубів з невираженим екватором.
      1   2   3   4   5   6


    написать администратору сайта